Історія Коломиї

1241 рік - Вперше Коломия згадується як «доходный город» князя Данила Галицького у Галицько-Волинському літописі.

1259 рік - була спалена Коломийська фортеця (припускають історики) монголо-татарським воєводою Бурундаєм. Пізніше, у тому ж ХІІІ столітті укріплений центр міста перемістився на місце, де тепер розміщена Коломийська ратуша. У середині XIV століття галицькі землі захопила Польща. У ті часи тут була збудована фортеця.

1395 рік - Коломия вперше отримала герб.

1405 рік - місто дістало Магдебурзьке право, що надавало низку привілеїв - право на торгівлю, на соляний склад, на власну вагу. У Коломиї розвивались ремесла, відкривались цехи та майстерні, започатковувалися нові ремісничі фахи - ткачі, сідлярі, золотарі, солодовники, олійники, пивовари. Масове виробництво солі сприяло виникненню великої кількості торговців сіллю, яких називали «коломийцями». Коломийський магістрат одержав право відкрити кілька власних цехів і майстерень, а також збирати на потреби міста податки з низки навколишніх сіл.

1411 рік - у ті часи місто стояло на пограниччі Польщі, Угорщини та Волощини. Відтак, Коломию з усім Покуттям було продано на 25 років молдавському господареві Олександрові «Доброму» з умовою, що останній виступить на боці Польщі проти Угорщини. З тих самих міркувань згодом Коломийський замок декілька разів дарували молдавським воєводам на утримання.

1444 рік, 10 лютого - в Коломиї Ян з Чижова - краківський каштелян, староста, намісник короля - видав в Коломиї документ для коломийського, снятинського старости Михайла «Мужила» Бучацького: разом з асесорами наказав йому не брати цла з львівських міщан в Коломиї. В документі також, зокрема, згаданий галицький та рогатинський староста Миколай Парава.

1485 рік, 15 вересня - в місті було укладено міждержавну угоду між польським королем Казимиром IV Яґеллончиком і молдавським господарем Штефаном III «Великим». У 1490 році Коломийський замок не встояв перед 10-тисячною повстанською армією на чолі з ватажком Іваном Мухою.

1498 рік - турки і волохи зруйнували місто, рухаючись на захід. Відтоді вони майже щороку плюндрували Покуття.

1502 - 1505 р.р. -  Коломия була спалена, горіла вона також у 1513, 1520, 1531 і 1594 роках.

1589 рік - місто було знищене дощенту, населення - вирізане або забране в ясир.

1612 рік - татари і волохи тричі нападали на Покуття, в 1618 році - 4 рази, в 1621 та 1624 роках - по 2 рази. Польська хроніка за 1621 рік засвідчує: «Місто татарами спалене і люди з нього вибрані», а за 1624 рік є запис, що татарами місто «з ґрунту знесене». Під час чергового нападу в 1626 році в місті вже нікому і нічим було чинити опір ворогу.

2-га половина 1620-х років - Коломия була перенесена далі на північ, на тереторію теперішнього Середмістя. Лише після побудови нового оборонного замку всередині XVII століття (на пагорбі, не сьогодні розташована школа № 1 на вулиці А. Міцкевича) місто могло захищатися від татарських нападів, відтак місто почало забудовуватися навколо центру; знову виникли нові ремісничі майстерні й цехи, було відроджено гончарство, млинарство, гуральництво.

1648 рік - із побудовою нового оборонного замку всередині XVII століття Коломия почала відбивати татарські напади, а місцева польська шляхта в 1648 році шукала притулку в його стінах від повстанських загонів Семена Височана. У самому ж місті знову пожвавились ремісниче виробництво і торгівля.

2-га половина XVII століття - у селах Коломийщини активізувались опришківський рух на чолі з О. Довбушєм, і загальні антипольські настрої.
У австрійській державі

1772 рік - першого поділу Польщі Коломия відійшла під владу Габсбургів, а за новим адміністративним поділом в 1781 році ввійшла до Станіславської округи і втратила функції повітового центру. У цей час у Коломиї активно поселялися німці-колоністи. А протягом XIX століття австрійським урядом здійснюється розбудова в Коломиї мілітарного осередку, зокрема для боротьби з опришківським рухом.
1811 рік - створено Коломийську округу, межі якої і колишнього повіту практично збігалися.
 

XIX - на початку ХХ століть

    за австрійської влади в Галичині набрали обертів капіталістичні відносини - виникали акціонерні та приватні підприємства, перші місцеві видобувні, трацькі та цегляні промисли.

1866 рік - з'явилось залізничне сполучення.

1886 рік - Коломию з приміськими селами зв'язала залізниця (Коломийський трамвай), де паротяг kkStB 98 LCJE 033 був названий на честь міста.

1848 рік - відкриття в Коломиї першого галицького театру, першої в Галичині української читальні; створення Коломийської окружної Руської ради на чолі з М. Верещинським, відкриття перших гімназії (1861), друкарні (1864) і філії «Просвіти» (1875), вихід першої міської газети (1865), започаткування книговидання (1867) і загального шкільництва (1894).

1880 рік - в Коломиї заарештували Івана Франка, який провів близько трьох місяців у Коломийській тюрмі.

1892 рік - відкрито Коломийську українську гімназію.

На початку XX століття

    триває українське національне відродження у Галичині, в тому числі і в Коломиї, - будується Народний дім, відкривається українська державна гімназія, влаштовуються Січові свята, споруджується пам'ятник Тарасові Шевченку.
    Важким випробуванням для міста стала Перша світова війна - Коломия була в зоні бойових дій, декілька разів її займали різні війська, місто зазнало грабунків та руйнацій.

1918 рік, 3 березня - в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 32 тисячі осіб.
ЗУНР і УНР

1918 рік

    1 листопада - проголошено Західно-Українську Народну Республіку: у ніч на 1 листопада український військовий комітет перебрав владу і в Коломиї. 1 листопада владу Української держави було встановлено в повіті Коломия.
    15 грудня - місто урочисто провело на польський фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА.

1919 рік

    22 січня - Коломия стала містом у складі Української Народної Республіки.
    15 травня - понад 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, а 24 травня Коломию зайняло румунське військо. У місті встановилася польська окупаційна влада.

Польська окупація

1923 рік - починаючи з цього року в Коломиї діяв повітовий комітет КПЗУ, під керівництвом якого 1923, 1927, 1931, 1935 і 1937 були проведені страйки робітників. До 1939 року Коломия стає другим після Львова центром культурно-громадського життя Галичини.
Друга Світова війна. Рух Опору

1939 рік

    Коломия в складі Західної України втрапила до УРСР. Після Другої світової війни місто «розвивається» як і більшість подібних міст України.
    Початок Другої світової війни та переділ території Польщі між СРСР і Німеччиною згідно з пактом Молотова - Ріббентропа стали черговим переломним періодом в історії Коломиї.
    17 вересня членами КПЗУ було створено ініціативний комітет, який взяв на себе функції тимчасового управління, оскільки вже кілька днів у Коломиї панувало безвладдя - польська адміністрація, як цивільна, так і військова покинула місто.
    18 вересня 1939 р. підрозділи Червоної армії захопили Коломию. Першими в'їхали бійці 81 кавалерійського ескадрону, які одразу захопили залізничний вокзал, міст через Прут, пошту, телеграф, банки. Наступного дня прибули танкові підрозділи, а вже за ними - цивільні службовці та партійні діячі, учителі й лікарі. Життя в місті перебудовувалося за новими правилами.
    У жовтні було створено тимчасову міську управу на чолі з офіцером танкової групи Андрієм Бойком, згодом першим секретарем Коломийського МК КП (б)
    22 жовтня 1939 р. відбулися вибори до Народних Зборів Західної України, що мали на меті офіційно і «демократично» утвердити нову владу. На виборчі дільниці коломиян зганяли силоміць. Від Коломийського повіту було обрано 36 делегатів, у тому числі з Коломиї Ш. Шехтер, В. Білана, І. Михалевського, О. Кузьму, М. Черкаса, В. Проців і Ф. Сенюка. У грудні Тимчасове управління міста змінив Коломийський повітовий виконавчий комітет. А в лютому 1940 р. на підставі постанови Станіславського облвиконкому створено Коломийську міську раду депутатів трудящих, головою якої став В. Білоус. Нові керівні структури міста формувалися здебільшого з прибулих зі сходу урядовців.

1940 рік, 24 березня - коломияни вперше обирали своїх представників у Верховну Раду СРСР і Верховну Раду УРСР. За висунутих від «блоку комуністів і безпартійних» кандидатів у Коломиї проголосувало майже 98% виборців, але ці вибори і такий їх результат аж ніяк не можна вважати відображенням реальних прагнень мешканців міста. Відбулася і територіально-адміністративна реформа — згідно з указом Президії Верховної Ради УРСР наприкінці січня 1940 р. на території колишнього повіту, окрім Коломийського утворено ще 14 районів.

1941-44 рр. - період німецької окупації. Після нападу Німеччини на СРСР радянська цивільна і військова адміністрації спішно покинули Коломию.

1941 рік

    2 липня - місто було вільне від більшовиків, які перед своїм відступом вивезли з коломийської тюрми всіх в'язнів, підірвали вокзал і майстерні колишньої фабрики Біскупського. Члени місцевої ОУН одразу сформували Українську окружну управу на чолі з професором гімназії А. Княжинським та поліцію. На ратуші та інших будівлях вивішено синьо-жовті прапори.
    На початку липня місто зайняли війська 8-го угорського корпусу. Знову змінено адміністративно-територіальний устрій - відновлено ґміни, повіти й округи.
    1 серпня - від першого серпня, Коломия оголошена центром Коломийської округи, яка охоплювала досить велику територію - сюди входило декілька встановлених радянською окупаційною владою районів. У цей період в Коломиї відновилося українське суспільне життя, запрацювали кооперативи. 6 липня вийшло з друку перше число часопису «Воля Покуття», органу Українського революційного проводу й ОУН (в 1941-42 рр. виходив у Коломиї, а 1943-44 рр. - у Львові).
    31 серпня - члени ОУН організували в Коломиї величне Свято Зброї, яке зібрало представників з цілої округи й засвідчило прагнення українців здобути незалежну державу. З метою підготовки до формування української збройної сили було створено в місті старшинську школу ОУН.
    Плани й сподівання українців не збігалися з намірами окупантів. 10 серпня влада в Коломиї перейшла до рук німецької окупаційної адміністрації, яка за час свого порядкування в місті знищила чимало українських патріотів і майже все єврейське населення. На території міста було створено три гетто, де примусово утримувалися коломийські й привезені з інших міст і сіл євреї. Більшість з них було розстріляно, а приблизно 2 тисячі відправили у концентраційний табір Белжець. Врятуватися вдалося лише одиницям. Наймасовіші розстріли коломиян відбувалися у лісі біля села Шепарівці. Загалом за період німецької окупації гестапо розстріляло 17465 жителів міста, 2682 - були вивезені на роботи до Німеччини.
    Багато коломиян воювали на фронтах Другої світової війни у різних арміях, активно вступала коломийська молодь і в ряди ОУН та УПА. Попри розстріли, облави, труднощі воєнного часу в місті діяли освітні заклади, українські кооперативи та Окружний театр, трупа якого налічувала понад 100 акторів та музикантів з різних міст України. Підприємства ж здебільшого були переорієнтовані на військові потреби.
    За Другої світової війни третину міста було спалено, єврейське населення було знищене німецькою окупаційною владою. Під час Другої світової війни в ході Карпатського рейду 1943 в районі К. діяли радянські диверсійні загони партизанського з'єднання С. А. Ковпака.

Радянські часи

1944 рік

    28 березня - радянські війська, а саме перша гвардійська танкова бригада полковника В. Горєлова, без значних боїв захопили залишену вже німецькими окупантами Коломию. Слідом за танками у місто ввійшла піхота - бійці 351-ї стрілецької дивізії. За даними радянської адміністрації німці за час німецької окупації спалили 1406 будинків, знищили залізничний вокзал, 28 промислових підприємств, 15 навчальних, 7 медичних та 13 культосвітніх закладів.
    Почалася відбудова міста. Відступ німецьких окупаційних військ- початок нової епохи в житті краю і Коломиї зокрема, радянської, яка тривала майже п'ятдесят років. Цей тривалий період у житті Коломиї відзначений розвитком (у рамках радянської ідеології і принципів господарювання) економіки, будівництва, освіти й медицини.
    В перші повоєнні роки змінився національний склад населення міста:
        значно збільшилась кількість росіян військовослужбовців Червоної армії, урядовців, партійних діячів, учителів та лікарів, які масово прибували до міста для утвердження влади і насаджування комуністичної ідеології й боротьби з націоналізмом і Рухом Опору;
        зменшилася чисельність польської общини за рахунок переселення поляків з українських територій до Польщі;
        невеликий відсоток єврейського населення, яке в довоєнні роки становило майже половину мешканців міста, складали вихідці з півдня України й Молдавії, бо коломийських євреїв внаслідок дій німецької окупаційної влади в Коломиї майже не залишилось;
        вперше за багато років найбільшу частку міського населення становили українці, число яких поповнилося й переселеними з території Польщі лемками внаслідок операції «Вісла».
    Одразу з встановленням радянської влади великі сили служб НКВС направила на придушення потужного національно-визвольного руху, в результаті чого тисячі здебільшого молодих українців, зокрема й з Коломиї та Коломийщини, вбито та відправлено в сталінські табори. Таким чином ліквідовано було широку мережу ОУН, яка діяла в місті, коломийський районний провід та молодіжні патріотичні організації.

1946 рік

    2 лютого - Масові репресії були спрямовані і проти української інтелігенції. Напередодні виборів до Верховної Ради СРСР в місті заарештовано понад 70 осіб, частина з яких - педагог І. Лобода, інженер К. Сербинський, актор Б. Вонсуль та інші - померли після примусового щеплення невідомою вакциною. Жорстокого переслідування зазнали і священнослужителі греко-католицької церкви, ліквідованої радянською владою 1946 р. Їх відправляли на каторгу або ж змушували приймати православ'я. Всі церковні споруди міста до 1947 р., окрім церкви св. Михаїла, були зачинені, відтак переобладнані, або перебудовані й використовувалися для інших цілей. Найбільше постраждав від втручання будівельників парафіяльний римо-католицький костел, споруджений у стилі українського бароко, який перетворено на двоповерховий магазин.
    Керівництво містом здійснювалося виборним органом - міською радою та виконкомом міської ради. Головами міста в цей період були:
        Каташенко Михайло Семенович 04.1944-09.1944
        Кононенко Григорій Пилипович 09.1944-02.1945
        Гаврищук Григорій Васильович 1.02.1945-1.02.1950
        Пантелюк Юрій Йосипович 28.12.1950-18.01.1952
        Приймачук Богдан Іванович 11.02.1952-29.10.1956
        Олексюк Степан Дмитрович 16.11.1956-4.01.1963
        Воробйов Василь Маркович 01.1963-14.08.1970
        Томей Омелян Михайлович 14.08.1070-1972
        Манів Зеновій Олексійович 25.12.1972-17.06.1975
        Голуб Василь Васильович 27.06.1975-29.11.1979
        Ільницький Володимир Павлович 27.11.1979-28.05.1986
        Мелешко Іван Степанович 28.05.1986-1988
        Юзюк Михайло Іванович 12.02.1988-6.03.1990
    Мешканці Коломиї брали участь у формуванні Верховної Ради СРСР та УРСР, обираючи на виборах своїх представників до цих органів. Радянські вибори були формальністю, яку аж ніяк не можна назвати вільним волевиявленням народу. Але майже всі депутати від Коломиї та Коломийщині, обрані за всі роки радянської влади були українцями. Економіка формувалася за єдиною системою повної залежності від центру. Рушіями економічного зростання, яким підпорядковувався всі без винятку сфери виробництва, стали п'ятирічні плани. Розбудовано і розширено виробництво на давніх довоєнних підприємствах - щетинно-щітковій (засн. 1880 р.), ткацькій (засн. 1898 р.), паперовій (засн. 1883 р.) фабриках, заводі «Коломиясільмаш» (колишня фабрика Л. Біскупського, засн. 1869 р.), цегельному (засн. 1870 р.) та пивоварному (колишня броварня Бреттлєра) заводах.
    Засновувалися й нові підприємства, зокрема швейна (1945 р.), килимарна (1945 р.), взуттєва (1949 р.), гардинна (1956 р.) фабрики, деревообробний завод (1948 р.), лісокомбінат (1959 р.), завод КРУ (1979), «Електрооснастка». Розвивалася в нових умовах і за новими правилами й харчова промисловість.

1947 - 1948 роки - Майже одразу після закінчення війни реформовано заклади освіти. У 1947-48 н. р. в місті було 9 шкіл: 4 середні (2 українські — чоловіча й жіноча, 2 російські - чоловіча й жіноча), 3 неповні середні школи й 2 початкові. Організовано також школи робітничої молоді та школи неписьменних і малописьменних.

1951 рік - на площі Ринок з'явився пам'ятник тодішньому ідолу - В. Леніну.

    Відсутність конкуренції і замкнений товарообіг не сприяли якості та швидкому оновленню продукції. Однак, найбільше коломийське підприємство - завод «Коломиясільмаш», на якому у 1970 р. працювало близько 2,5 тис. працівників, експортувало свою продукцію - навантажувачі для сільськогосподарських робіт на Кубу (2 тис. шт.).

1960 роки - розпочалось масштабне житлове будівництво в Коломиї. Спочатку виросли багатоквартирні будинки на сучасній вулиці С. Бандери, відтак з'явилися нові житлові мікрорайони вулиць С. Бандери, М. Лисенка, І. Богуна, Моцарта, М. Грушевського. Ці типові для всього Радянського Союзу споруди не мають архітектурної цінності, не додають місту самобутності, але проблему житла певною мірою вони вирішували. Наприкінці 1960-х-на поч. 1970-х рр. новими будівлями доповнено і коломийське середмістя - універмаг «Коломия», пошта, кінотеатр ім. Мирослава Ірчана та Будинок торгівлі стали своєрідним дисонансом на тлі австрійської архітектури міста.

1980 роки - на кінець 1980-х рр. у Коломиї було 11 шкіл: 4 восьмирічні, 6 середніх і середня школа-інтернат, з них - дві з російською мовою навчання. Для всестороннього розвитку дітей у місті діяли музичні школи - № 1 (засн. 1921 р.) та № 2 (засн. 1982 р.), спортивні - ДЮСШ № 1 (засн. 1947 р.) та ДЮСШ № 2 (засн. 1980 р.), художня школа (засн. 1974 р.), Палац піонерів та ін.

1988 рік

    В останні роки існування СРСР, під час так званої перебудови в місті розпочався процес національного відродження. У 1988 р. заснували культорологічне товариство «Поступ», очолюване Я. Полатайчуком.
    6 лютого - почала виходити перша в Україні легальна національно-демократична газета доби соціалізму «Агро», на сторінках якої вперше публікувалися матеріали із заборонених в радянські часи тем - голодомор, національно-визвольні змагання і т. д. Редакторами газети були Д. Захарук, О. Бабій, М. Андрусяк.

1989 рік, 9 березня - громадськість міста на чолі з товариством «Поступ» отримала дозвіл на урочистий похід до парку Т. Шевченка (тепер студентський парк), де біля погруддя поета читали його вірші, співали пісні на його слова. Так почались відкриті вшанування поета, коли в 1989 р. відкрито пам'ятники Т. Шевченкові в Джуркові та Воскресінцях, де вперше було піднято синьо-жовтий прапор.

1990 рік

    січень - мешканці міста взяли участь у живому ланцюгу Івано-Франківськ - Львів - Київ на честь Дня злуки.
    6 березня - відбулися перші демократичні вибори на альтернативній основі, в результаті яких до влади в місті прийшли демократичні сили. Головою міста обрано Володимира Машталера.
    18 травня - почав виходити «Вісник Коломиї», а 15 січня 1991 р. «Вільний голос». 1990 р. Коломия об'єднала українців з цілого світу на Першому Всесвітньому Соборі Духовної України, який проходив у місті від 4 до 7 липня.
    17 серпня - демонтовано пам'ятник В. І. Ленінові. Під час демонтажу в постаменті пам'ятника виявлено надмогильні плити з єврейського цвинтаря.
    В цьому ж році рішенням виконкому Коломийської міської ради народних депутатів першого демократичного скликання відновлено ліквідовану радянською владою у 1944 р. Коломийську гімназію.
    8 жовтня - розпочав свою роботу Музей історії міста Коломиї.

1991 рік

    10 травня - місто відвідав глава УГКЦ Мирослав Іван Любачівський. Тоді ж було посвячено місце під пам'ятник Т. Шевченку.
    17-19 серпня - Коломия урочисто відзначала 750-річчя першої літописної згадки. В рамках святкування 18 серпня відкрито пам'ятник Степану Бандері. Багатолюдне свято з насиченою програмою стало останньою акцією в місті доби Радянського Союзу.

Часи відновлення незалежності України

1991 рік - населення Коломиї зі схваленням зустріло проголошення державної незалежності. Значна більшість коломиян брала участь у всіх виборах, особливо активно підтримали Помаранчеву революцію.

2000 рік - відбулася масштабна реконструкція й ремонт центру міста, оді ж збудовано готель «Писанка» й нове приміщення Музею писанкового розпису. Триває будівництво нових житлових будинків.

Після проголошення незалежності в місті відновили свою діяльність дорадянські українські товариства «Просвіта» та «Союз українок»; виникли нові організації й товариства; відійшла в минуле й однопартійна система. З відродженням греко-католицької церкви й свободи віросповідання в Коломиї відновлено низку церков у давніх спорудах:

    Церква св. архистратига Михаїла УГКЦ (1990)
    Церква Благовіщення УПЦ (1991)
    Церква св. Йосафата (1991)
    Римо-католицький костел св. І. Лойоли (1990)
    Церква св. Миколая УГКЦ (1996)
    Синагога (1996)

Збудовані або ж ще будуються нові церковні споруди:

    Катедральний собор Преображення Господнього УГКЦ (поч. будівництва 1998).
    Миколаєво-Успенський собор УПЦ (збуд. 1996)
    Кафедральний собор Преображення Господнього УПЦ КП (поч. буд. 1994).
    Церква євангельських християн баптистів (збуд. 1998).
    Каплиця Стрітення Господнього УГКЦ
    Каплиця святих апостолів Петра й Павла
    Церква Покрову Божої Матері
    Церква Кн. Володимира і кн. Ольги та ін.

Реорганізації зазнали і деякі навчальні заклади Коломиї:

    всі школи перейшли на десятирічне навчання та українську мову викладання;
    на базі школи № 10 відкрито Коломийський навчально-виховний комплекс № 10;
    школу № 9 перепрофільовано на Коломийський природничо-математичний ліцей;
    відновлену гімназію ім. М. Грушевського приміщено в будинку ліквідованої школи-інтернату;
    певні зміни відбулися в навчальних програмах існуючих середніх спеціальних закладів, відкрилося і декілька нових;
    засновано два вищі навчальні заклади.

2009 рік - Коломию названо «Найбезпечнішим містом» України за версією журналу «Фокус».

2012 рік, 27 серпня - в місті відкрили пам'ятник Іванові Франку.

Міські голови Коломиї часів незалежності:

    6.03.1990 - 1994 - Машталер Володимир Петрович
    1994 -1998 - Довганюк Ігор Дмитрович
    1998 - 2002 - Корчинський Віктор Олександрович
    2002 - 2006 - Юращук Богдан Іванович
    2006 - 2010 - Овчаренко Юрій Іванович
    2010 - Слюзар Ігор Богданович нині діючий міський голова.